Тудух-тудух-тудух….
— Пригинаюся до шиї, і вже чую свист вітру, грива б'є мені в обличчя, відчуваю, як кінь ледь торкається землі й немовби летить…
— Але треба ще швидше... Треба наздогнати тих клятих турків і провчити, щоб не зазіхали більше на нашу землю….
Думки в голові Мамая проносилися з блискавичною швидкістю. Якоїсь миті він і не помітив, звідки взялося дерево… Гілка боляче вдарила по лобі й знесла його із сідла.

Відчув лише пекучий біль і як повітря стислося в легенях… Хотів було гукнути коня, але на цьому бажанні провалився кудись далеко у темряву.
У Мамая з'являються помічники, і хоча колеги його люблять за гумор і готовність допомогти, та він досить жорсткий, суворий під час роботи.
Мамай погодився, бо на цій справі знався добре, колись сам виготовив собі кинджала. За кілька місяців він уже став першокласним майстром, тож Іван вирішує розширяти виробництво з виготовлення унікальних ножів.
Одного дня Іван запропонував Мамаю працювати у себе на виробництві — виготовляти ковані сходи та інші речі з металу. Мовляв, той все одно постійно тут крутиться, допомагає хлопцям, а Іванові незручно, що друг робить це задарма.
Якийсь час Мамай просто жив у Івана, ходив всюди з ним, спостерігав за цим новим часом. Івана дивували дитячі запитання про автівки чи інші речі, які бачив Андрій, але скидав це все на втрату пам'яті.
Наш козак швидко призвичаївся до часу. Стригся у барбершопера з усіма атрибутами, адже оселедець і гарні вуса — то святе.
Часто розглядав з хлопцями автівки та мотоцикли. Останні його вразили найбільше! Катаючись, згадував, за що любив летіти на коні степом світ за очі...
Воля та свобода духу понад усе!
Кінь, як і мотоцикл — то продовження тебе самого і можливість отримати жадану свободу руху….
З гарними заробітками Мамай почав винаймати собі житло. І, звісно, дав гроші Івану, подякувавши за прихисток і допомогу. Іван довго відмовлявся і ображався, але Мамай пояснив, що для нього це питання честі. Бо жив за своїми правилами козака.
Новосілля відгуляли весело. За ці кілька місяців Мамай став душею будь-якої компанії: друзі Івана, хлопці з виробництва, сусіди — всі його поважали, зверталися за порадою чи допомогою, запрошували до себе в гості чи хотіли побалакати про якісь переживання…
Усе тому, що Мамай жив за правилом 4
Звісно, без міцних напоїв на святі не обійшлося, але все ж козаки полюбляли культурний відпочинок, тому Мамай запропонував розваги, якими вони на Січі забавлялися.
Для хлопців такі посиденьки були новиною, але вони грали на музичних інструментах, танцювали, співали пісень і влаштовували двобої з армреслінгу на втіху собі та всім навколо.
З появою Мамая в компанії у всіх все почало класно складатись. Якийсь його авторитет і погляди на життя стали для інших своєрідними компасами. Кожен мав з ним свою історію. Мамай був чесним, справедливим і бачив, що таких людей у цьому часі вже обмаль.
Люди постійно щось приховують, не дивляться в очі, уникають того, щоб говорити і домовлятися прямо. А він звик бути відкритим за Правилом 5:
Згодом Андрій пішов до клубу з воркауту і підтягнув хлопців до спорту, бо як же сила та витривалість у слабкому тілі? Але відповідно до Правила 6
Так, за сміхом і забавками на зустрічах виникла ідея створити Козацький клуб. Інші сприймали це як розвагу, але Мамай боявся розгубити всі внутрішні установи і забути козацькі традиції, водночас розумів: якщо довкола нього буде більше схожих на тих людей, то й правила не забудуться.
За старими звичаями вирішив зробити жартівливий обряд посвяти у козаки. Якраз прийшла тепла осінь, і можна було все це влаштувати на природі.

Настав день Х. Чоловіки зібралися на березі річки, і Мамай оголосив перший етап випробувань.
Після посвяти до чоловіків приєднались і їх кохані жінки, щоб разом гучно і весело відсвяткувати подію.
Мамай вже й не думав, що колись повернеться до своїх… Він встиг прочитати багато книг і підручників з історії, тож відчував неспокій. Десь йому пекло, як перекрутили факти (хоча розумів, що це норма для цього часу), а десь був засмучений, дізнавшись, чим завершилась історія…
Поза тим ще більше хотів, аби правила Січі, її моральний кодекс знову стали важливими. І щоб якомога більше чоловіків це переймали та навчали тому своїх синів…
З такими думками поїхав якось прогулятись до Пирогова. Забрів у віддалене місце і раптом почув: «Тудух-тудух»… Це ж його кінь! Знав це напевно, тож побіг на звуки у чагарники, перечепився і впав, боляче вдарившись головою.
Друзі довго шукали Мамая, але за кілька місяців марних пошуків зрозуміли, що він як з'явився, так і зник з їхнього життя.

Розбираючи речі у квартирі друга, Іван знайшов записи. На листку було написано: «Скарб Мамая» і перераховані всі правила їхнього Козацького клубу.
У Івана стисло в горлі... Він зрозумів слова Мамая на початку їх зустрічі. Кожен з них — нащадок козака, а скарб — це життя за правилами. Адже кмітливість, мудрість, любов до своєї землі та до ближнього, взаємодопомога, справедливість і чесність мають бути в кожного.

І це ті скарби, які він їм передав.