Мамай вже й не думав, що колись повернеться до своїх… Він встиг прочитати багато книг і підручників з історії, тож відчував неспокій. Десь йому пекло, як перекрутили факти (хоча розумів, що це норма для цього часу), а десь був засмучений, дізнавшись, чим завершилась історія…
Поза тим ще більше хотів, аби правила Січі, її моральний кодекс знову стали важливими. І щоб якомога більше чоловіків це переймали та навчали тому своїх синів…
З такими думками поїхав якось прогулятись до Пирогова. Забрів у віддалене місце і раптом почув: «Тудух-тудух»… Це ж його кінь! Знав це напевно, тож побіг на звуки у чагарники, перечепився і впав, боляче вдарившись головою.
Друзі довго шукали Мамая, але за кілька місяців марних пошуків зрозуміли, що він як з'явився, так і зник з їхнього життя.
Розбираючи речі у квартирі друга, Іван знайшов записи. На листку було написано: «Скарб Мамая» і перераховані всі правила їхнього Козацького клубу.
У Івана стисло в горлі... Він зрозумів слова Мамая на початку їх зустрічі. Кожен з них — нащадок козака, а скарб — це життя за правилами. Адже кмітливість, мудрість, любов до своєї землі та до ближнього, взаємодопомога, справедливість і чесність мають бути в кожного.
І це ті скарби, які він їм передав.